Форми взаємодії в роботі вчителя-логопеда з вихователями, батьками.

«У принципі всі батьки хочуть спілкуватися з дітьми, проте інколи їм не вистачає вміння»

Хейм Джинотт, дитячий психолог .

Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема у розвитку її мовлення, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення дитина вимовляє в колі близьких людей- батька, матері, бабусі, дідуся, братів та сестер.

Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра, то не будемо байдуже ставитися до труднощів, які згодом можуть привести до вад мовлення!

Адже несвоєчасне виправлення мовленнєвих вад призводить до порушень і затримки загального розвитку дитини, спричиняє труднощі у сприйманні та аналізі як навчального матеріалу, так і реальних подій. От чому потрібно застерегти батьків від легковажного ставлення до проблем мовлення їхньої дитини.

Для дітей дошкільного віку сім’я і садок – це два основні середовища, які суттєво впливають на психофізичний та мовленнєвий розвиток. Сім’я – диференційована соціальна група. В ній представлено різні вікові , статеві і професійні “підсистеми”. Це дозволяє дитині найширше проявляти свої можливості, швидше і повніше реалізовувати свої потреби.

Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.

Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано. Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх “уроки філософії”, дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми.

На практиці впродовж тривалого часу склалося так, що дитячий садок стосовно сім’ї був незалежним, підпорядковувався адміністративним органам зі щонайменшою звітністю перед сім’єю. За твердженнями спеціалістів у дошкільних закладах достатньо розвинені і виховані діти це, здебільшого ті, в сім’ях яких з особливою увагою ставляться до виховання. Діти, які викликають труднощі з питань загального розвитку, вихованості загалом виростають у сім’ях , зі збідненим вихованням. Отже програма, чітко організований освітньо-виховний процес у дошкільному закладі виявляються прямо залежні від сім’ї: якщо в сім’ї дбають про дитину, то й дитячий садок допомагає в збагаченні розвитку, якщо ж сім’я належно не займається виховання, чи створює для дитини важкі умови, то дитячий садок не в змозі допомогти. Це зумовлено тим, що родина і дошкільний заклад пов’язані формою послідовності, що забезпечує безперервність виховання дітей. Однак дошкільник не естафета, яку передає сім’я в руки педагогів. Тут діє не принцип паралельності, а принцип взаємопроникнення двух соціальних інститутів. Сім’я і дошкільний заклад мають свої особливі функції і не можуть замінити олин одного. Важливою умовою співпраці є встановлення контакту між сі’мєю і дошкільним закладом, в ході якого відбувається коррекція виховної позиції батьків і педагогів.

Загальновідомо, що сучасний ритм життя звужує спілкування батьків з дитиною до мінімуму, а це негативно відбивається на розвитку дітей. Батьки повинні зрозуміти, що від їхнього ставлення до проблем дитини у ранньому віці залежить її майбутнє, розумовий розвиток, навчання, подальше життя. Адже, правильно вимовляти звуки рідної мови дитина повинна навчитися до школи – вдома та в дошкільних закладах. Однак, не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу, вважаючи, що настане час, і дитина сама навчиться правильно говорити.

Але найчастіше причиною проблем дитини все ж є її недостатній мовленнєвий розвиток в дошкільному віці. Це проявляється в дефектах звуковимови, мізерності словникового запасу, невмінні граматично правильно узгоджувати слова в реченні та інше. Подібні прояви у дошкільний період, як правило, не насторожують батьків, адже, на їхню думку, дитина достатньо вільно користується мовою.

Коли вчасно не допомогти дитині подолати ці труднощі, з часом вони накладаються і, щоб їх розв’язати, необхідно затратити багато часу і зусиль логопедів, батьків та вчителів.

Статистика свідчить про те, що з кожним роком в Україні зростає кількість дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку. Щорічно збільшується кількість дітей, які мають мовленнєві вади та потребують логопедичної допомоги.

Основною метою логопедичної допомоги в дошкільних закладах є попередження мовленнєвих порушень, корекційно-розвивальне навчання, виховання та розвиток дітей з вадами мовлення, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу. Робота вчителя-логопеда відрізняється від роботи звичайного вчителя.

До найважливіших складових логопедичної роботи відноситься рання діагностика та рання комплексна психолого-педагогічна допомога дитині з вадами мовлення, від ефективної організації якої в певній мірі залежить попередження виникнення вторинних відхилень в процесі становлення психофізичних функцій, саме тому діагностику мовленнєвих порушень у дітей логопеди розпочинають уже в молодшому дошкільному віці.

Одним із важливих завдань професійної діяльності вчителя-логопеда є залучення батьків до проведення роботи із закріплення засвоєного на заняттях матеріалу. При цьому необхідно дотримуватись вимог індивідуального підходу до кожної дитини з урахуванням структури дефекту та етапу корекції.

Передумовою ефективного залучення сімейного оточення до корекції звуковимови у дітей є чітко організована взаємодія логопеда з батьками, регулярна постановка перед ними конкретних завдань з наступною перевіркою якості їх виконання.

ЛОГОПЕДИЧНІ ПОРАДИ БАТЬКАМ
ДЛЯ РОЗВИТКУ МОВНОГО АПАРАТУ ДИТИНИ ТА РУХЛИВОСТІОРГАНІВ АРТИКУЛЯЦІЇ

Недоліки звуковимови у дитини можуть виникати внаслідок слабкості м’язів язика, губ або через порушен- ня координації рухів, що проявляється в невмінні виконувати язиком чи губами точні цілеспрямовані рухи. Помилку роблять ті батьки, які протягом тривалого часу продовжують перетирати своїм дітям супи, перекручують м’ясо на м’ясорубку. Перетираючи їжу, вони не допомагають дітям, а навпаки, затримують розвиток рухливості артикуляційного апарату. Багато батьків скаржаться на те, що їх малюки погано жують. Їм важко з’їсти такі фрукти та овочі, як морква, яблуко, огірок.
Недостатня рухливість органів мовлення: язика, губ, щелеп та м’якого піднебіння, тобто порушення рухливості цих органів (малорухливість) тягне за собою нечітку, гугняву (з носовим відтінком), шепеляву, змазану вимову різних звуків.
Для того, щоб розвинути рухливість органів артикуляційного апарату, потрібно тренувати й укріпити м’язи щок та язика, обов’язково давати дитині жувати такі продукти, як: скоринки хліба, сухарики, сушені фрукти (чорнослив, курагу, ізюм), тверді фрукти (яблуко, груша), тверді овочі (морква, огірок), шматочки вареного м'яса.
Починати цю роботу слід задовго то того, як дитина навчиться говорити.
Важливе місце на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати артикуляційна гімнастика. Проте гімнастика не повинна набридати дитині та спричинити її перевтомлення. Не слід також чекати, коли дитина піде до школи, а вже у дошкільному віці потрібно проводити її.
Метою її є відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови звуків.

Для покращення звуковимови потрібно щоденно проводити артикуляційні вправи.
Наприклад, корисно 2 рази на день виконувати по 5-7 раз кожну з таких вправ:
1. «Корівка» - імітувати жування корови, роблячи кругові рухи нижньою щелепою спочатку праворуч, а потім ліворуч. Рахунок : 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.
2. «Кулька» - надути щоки та повільно їх здути.
3. «Кулька тріснула» - надути щоки та здути їх ударом долонь.
4. «Пухкенькі щічки» - рот закритий, руками почергово пощипувати кожну щоку. 5. «Горішок» - рот розкритий, кінчиком язика почергово випинати кожну щоку.
Для рухливості губ:
1. «Усмішка – трубочка» - посміхнутися, старанно розтягуючи губи, а згодом витягнути їх вперед трубочкою.
2. «Старенька бабуся» - закусити обидві губи зубами й утримувати в такому положенні 5-10 секунд.
3. «Рибка» - ввібрати щоки всередину, щоб губи утворили бантик і в такому положенні змикати верхню і нижню губи.

Для рухливості і гнучкості язика:
1. «Лопатка» - рот напіввідкритий; широкий, розслаблений язик утримувати на нижній губі до 5-10 секунд. 2. «Голочка» - рот напіввідкритий; гострий, напружений язик утримувати у витягнутому положенні до 5-10 секунд.
3. «Гойдалка» - рот напіввідкритий; висунути язик і почергово тягнути до носа та до підборіддя 5-7 раз.
4. «Чашечка» - рот напіввідкритий; висунути широкий язик на нижню губу, прогнути його, утворивши форму чашечки, утримувати в такому положенні 5-7 секунд.
5. «Смачне варення» - рот напіввідкритий; кінчиком язика повільно облизати верхню й нижню губи в обох напрямках по 5 раз.

6. «Коник» - клацати язиком при широко відкритому роті.

Кiлькiсть переглядiв: 1599